Главная | Регистрация | Вход Приветствую Вас Гість | RSS
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [32]
політика [447]
оперативно
регіон [1592]
місцеві новини
світ [70]
планета
культура [177]
історія
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » регіон

Як Гайдара «підв’язали» до Шевченкa
 

Про розвінчання радянських міфів і перейменування дитячої бібліотеки у Кіровограді.

У середині 90-х із творів Віктора Пелевіна до мене вперше дійшла інформація про злочини А. Гайдара. На сторінках повісті «Життя комах» цитуються уривки зі щоденника Аркадія Голікова (Гайдара). Вразила фраза: «Снились люди, убитые мною в детстве».

Дивно і дико було це мені тоді читати, адже я ріс і формувався на книгах цього культового радянського письменника: «Школа», «Військова таємниця», «P.B.C.», «Тимур та його команда», «Чук і Гек», «Доля барабанщика», оповідання «Блакитна чашка», казка «Про Мальчиша-Кибальчиша» та ін. Усі радянські хлопчаки марили військовими таємницями та були «тимурівцями». І тут В. Пелевін заявляє, що все це – маячня і велике ошуканство, а Країну Рад називає «пошловатым фашистским государством».

Тоді це в мене викликало когнітивний дисонанс. Як же так?! Улюблений з дитинства письменник – убивця?! Лише згодом, з появою інтернету, вдалося дізнатися про Гайдара більше. Приховавши свій вік (йому ще не було й 15-ти), потрапив до Червоної армії, щоб знищувати ворогів революції. Через юнацький максималізм вирізнявся надзвичайною жорстокістю. І так йому це діло сподобалося, що у 18 він вже став командиром, що збільшувало можливості вирішувати долі людей. Командування спровадило його подалі в Сибір, де він розгулявся не на жарт – у дусі свого часу приборкував малі непокірні народи. В насильство входив як в запій – любив власноруч розстрілювати заручників серед цивільного населення. Коли настав «мирний час» і змінилися репресивні методи, Гайдар вже не міг зупинитися, у нього розвинувся маніакально-депресивний психоз. Його звільнили в запас, вигнали з партії і відправили до «психушки», де він і взявся за перо. Написання дитячих книг і пияцтво стали для нього своєрідною психотерапією.

Особливо його цікавила тема дитини-убивці. Вона лежить в основі його «великих дитячих бойовиків»: «Школа», «Р.В.С.», «Доля барабанщика», “Військова таємниця». Втім автор усі ці вбивства виправдовує революційною необхідністю, боротьбою з «контрою». Діти або самі вбивають, або стають свідками убивств, проте зовсім не показано їхніх душевних сум’ять, моральних хитань чи психічних травм від пережитого. Їм не властиві ніякі гризоти, це такі собі «залізні піонери», на яких потрібно було всім рівнятися. Він умів подавати трагедію страшної братовбивчої громадянської війни в ореолі динамічної романтичної пригоди з чітким і однозначним розподілом на «своїх–чужих». Напевно в цьому й полягає запорука успіху Гайдара у радянські часи. На ньому виховували покоління радянських людей.

Саме радянських, без приналежності до своєї національності. Чи не з цією метою у 1947 році його перепоховали (як і Шевченка) в Каневі, а не відвезли до рідного Курська, звідки він родом, або не зробили могилу на місці загибелі (загинув у 1941 р. на Черкащині).

Радянським ідеологам йшлося про те, щоб святе для всіх українців місце поховання Шевченка, творця українського національного міфу, перекрити іншою «святинею» – радянською. Гайдар для цього підходив якнайкраще, адже був міфотворцем радянської доби (про це див. у Дм. Бикова «СССР – страна, которую придумал Гайдар»).

Гайдара поховано в Каневі, і всіх радянських школярів, що приїздили до могили Шевченка, обов’язково везли ще й до могили Гайдара. Таким чином з дитинства закладалося, що Шевченко і Гайдар борці за спільні ідеали. Шевченка видавали за творця класового радянського міфу, а не національного.

У Кіровограді Гайдара також «підв’язали» до Шевченка. Випадково чи ні – але бібліотека ім. А. Гайдара розташована за спиною пам’ятника Кобзарю на вул. Т. Шевченка.

За роки Незалежності Гайдара вже здали у макулатуру. Навряд чи знайдеться серед книг, що читають сучасні діти, книги з його іменем. Але до цих пір кіровоградські діти відвідують дитячу бібліотеку ім. А. Гайдара. Сьогодні, після революції Гідності і «ленінопаду», настав час здати на брухт і цю стару комуністичну назву творця радянських міфів.

Чиє ж ім’я повинна носити бібліотека? Перед фасадом стоїть пам’ятник Кобзарю, і деякі мешканці її так і називають «бібліотека ім. Шевченка». Тарас Шевченко одним з перших звернув увагу на освіту українських дітей, якої він у свій час не мав де отримати. Одним із останніх його проектів був «Буквар південноруський», який він власним коштом видав і розіслав по школах України.

Нещодавно колектив цього закладу звернувся до влади присвоїти бібліотеці ім’я Тараса Шевченка з нагоди його 200-літнього ювілею. Дирекція бібліотеки заручилася підтримкою батьків своїх читачів і Кіровоградської ОО ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Втім це не допомогло подолати депутатську бюрократію. Особливо здивували ті депутати, що захищали автора «Чука і Гека» як «патріотичного письменника, що з кулеметом у війну захищав Батьківщину»! Непереконливими і відверто недолугими аргументами депутатів облради були ті, що «ми всі на цих книжках зростали!» та «не треба дражнити Росію»! Ну як тут не згадати, що це саме ті депутати, які під час революції Гідності неодноразово підтримували уряд Азарова та дії Януковича. Тож чи варто було від них чекати якихось інших рішень?

Олександр Ратушняк для Першої електронної

Категорія: регіон | Додав: sokil (10.04.2015)
Переглядів: 146 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: